Через руйнування від щоденних російських обстрілів Херсон називають «містом дерев’яних вікон». У населених пунктах пошкоджено або повністю зруйновано понад 34 тисячі приватних і 1,5 тисячі житлових будинків. Фахівці Херсонської обласної комунальної аварійно-рятувальної служби (ХОКАРС) вже відремонтували близько 100 тисяч розбитих вікон та 95 тисяч квадратних метрів дахів. Про роботу рятувальників та те, як вони самі стають мішенями для ворога – у репортажі Укрінформу.

«НАШІ ГРОМАДСЬКІ ПРАЦІВЦІ – СВЯТІ ЛЮДИ»

Останнім часом безпекова ситуація на трасі Миколаїв-Херсон погіршилася: ворожі безпілотники нещадно атакують транспорт. Незважаючи на те, що дорога частково вкрита сітками для захисту від дронів, їхати потрібно на високих швидкостях. Таке випробування може бути останнім для нашої старої машини, тому до Херсона їдемо потягом.

У купе, крім нас, дві жінки з шестирічним хлопчиком. Він грається з величезною рибою-подушкою і сперечається з мамою, карась це чи сьомга. У Микити — так звуть дитину — є «залізобетонний» аргумент: у Херсоні немає червоної риби, а раніше можна було наловити багато карася. Сім’я їде з Києва, куди поїхала на вихідні святкувати день народження Микити.

– Поїхали відпочити, подивитися на життя, погуляти. Ми сиділи на березі річки, як колись у Херсоні, і над нами літали лише птахи. Спочатку навіть боялися, що це дрони, як удома. Ми живемо як переміщені особи в нашому місті; через обстріли ми були змушені залишити свій будинок у Східному районі та переїхати до бабусі. Ось так ми всі живемо в маленькій кімнаті», – зітхає мама Микити. Тетяна.

Жінка розповідає про своїх травмованих друзів, про те, як важко Микиті навчатися дистанційно, і як, незважаючи ні на що, їхня родина не хоче йти з дому.

– Наші комунальники – святі люди. Вони працюють під вогнем, все лагодять. У нас є і світло, і вода. Коли прилітає рейс, одразу привозять фанеру, щоб закрити вікна. До Дня міста навіть асфальт на площі вимили, побілили бордюри, щоб гарно виглядало. Вони всіляко дбають про Херсон і не покидають його. Пам’ятник їм треба поставити ще за життя, додає вона.

Тож, поспілкувавшись, вирушаємо до міста, де проведемо день із представниками однієї зі служб.

ХТО ТАКІ ХОКАРІ

На вокзалі нас зустрічає начальник Херсонської обласної комунальної аварійно-рятувальної служби. Максим Курчик з бригадою. Пояснює, що в дорозі доведеться спілкуватися, адже рятувальники їдуть на терміновий виклик.

– Ми замазуємо розбиті вікна – іноді 300 на день. Перекриваємо дахи, вивозимо сміття, звільняємо людей із закритих квартир. Роботи з розмінування розпочато, – пояснює керівник фронту робіт ХОКАРС.

Очолив службу порятунку одразу після визволення Херсона. До цього з родиною жив у Дніпрі.

«Я хотів битися, але моя дружина мені не дозволила», — сміється він. – Коли я дізнався про цю вакансію, одразу поїхав до Херсона.

Питаємо, чи погодилася дружина на такий, теж небезпечний, варіант.

«І вона поїхала зі мною, хоча в Дніпрі тоді ще було тихо», — розповідає рятувальник.

За словами Курчика, після відходу росіян з Херсона в ХОКАРСі залишилося всього семеро людей, зараз там працює 140 співробітників.

— Тут взагалі нічого не було. Ні людей, ні техніки. Росіяни забрали все, залишивши два «хліби», які не виявились. Приїхали волонтери і зробили все безкоштовно. Потім була черга з шукачів роботи. Зараз у нас працює вісім будівельних бригад і чотири бригади рятувальників. 90 відсотків техніки – від благодійників: екскаватори, крани, вишки. Машини для майнінгу дуже потрібні, найдешевший коштує 500 000 євро. Поки що ми розмінуємо вручну. Проводиться велика робота по розмінуванню. Плюс у нас є гуманітарний штаб – ми приймаємо всіх гуманітарників, які їдуть до Херсона», – додає Курчик.

Особливо ХОКАРС пишається працівниками, які виконують небезпечну роботу на висоті.

– У нас є ексклюзивні альпіністи; таких як вони більше ніде в місті немає. Ну ось і сталося, КАБ влетіло і знесло весь під’їзд, зверху багато плит звисало. Їх зрізали альпіністи, що висіли на мотузках. Плити нагадували грона винограду. А днями альпіністом працювали на електричній опорі, щоб відновити світло людям. Вишкою там не скористаєшся – миттєво обстріляють», – каже керівник рятувальної служби.

НА ДАХУ ТРАВМУВАЛИ П’ЯТО ЛЮДЕЙ

Цілями для загарбників є працівники ДСНС та техніка. Керівник ХОКАРС каже, що багато військовослужбовців отримали поранення, деякі двічі і більше. Проте люди повертаються до небезпечної роботи. Курчик зазначає, що херсонці стали фаталістами і все сприймають як долю, від якої нікуди не дітися. Але, кажуть, розуміють, що «хто в Херсоні герой, той довго не живе».

– Зазвичай після тривалого перельоту росіяни запускають розвідувальний безпілотник і чекають прибуття служб. Потім знову атакують. На даху моргу в один момент у нас було п’ятеро поранених. Робили дах, і воно відразу туди полетіло. Також обстрілюють техніку дорогою на виклик. Чотири машини у нас згоріли, два екскаватори чекають на ремонт. Один потрапив на міну, другий пошкодив дрон. Ремонт за мільйон 600 тисяч. Передня частина автобуса, в якому ми їдемо, була повністю розірвана і була на ремонті. Ну а по дрібницях, то він їх там поламає», – коментує Курчик.

РОБОТА І ПРОТИПОЖЕЖНЕ ПРИКРИТТЯ

Тим часом ми дісталися до місця виклику. Тут ворожі «Блискавки» влучили у багатоповерхівку. Рятувальникам необхідно дістатися від даху до уламків стелі, що звисають з верхніх поверхів, і демонтувати його, не пошкодивши газопровід, що знаходиться внизу. Робота «ювелірна», а враховуючи можливі обстріли, нам абсолютно незрозуміло, як чоловіки залишаються спокійними та зосередженими.

Питаємо, як можна працювати в такій небезпеці.

— Бачиш гвинтівку? – Курчик показує на зброю між водійським і пасажирським сидіннями. – Це наш захист від безпілотників. Є пристрій, який реагує, якщо поруч дрон. Швидко ховаємось і стріляємо. У червону зону з нами зазвичай їздять військові – це групи прикриття. Зараз ми вже прикриваємося, дозвіл на зброю отримали від поліції.

Молодий чоловік контролює процес зняття плити з даху. Костянтин.

– Сьогодні чистили піч, яка висіла над газовою трубою. Подібні випадки трапляються чи не щодня. Найважче, коли роботі заважають дрони, а так, це звичайний день. Ну що мені робити? Нам потрібна допомога», — каже Костянтин, вибачається за короткий коментар і йде до роботи.

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ РЯТУВАЛЬНИКІВ

Щоправда, керівник про нього мало говорить.

– Костя працює на службі 15 років. Під час окупації тиждень був у російському полоні, але не хоче про це згадувати. Закатували. На щастя, його відпустили. Ну що він їм скаже, крім того, що лісові пожежі гасив? А троє наших співробітників досі в полоні», – каже Курчик.

Він додає, що Костянтину також довелося тікати від атак безпілотників.

“Він їхав на виклик і побачив себе в козирку, перехоплюючи сигнал дрона. Почав тікати і вибрав неправильний напрямок – поїхав у бік Антонівки. Там натрапив на “пелюстку”. У машини зламалося колесо, після чого він втік трьома колесами. Дрон його все-таки наздогнав, але після удару машина все одно завелася. Ну що ви думаєте? Костя вирішив поміняти гуму, щоб їхати далі. Тоді його наздогнав другий дрон, потім третій Костянтин змушений був пробігти 15 км, приземлившись пішки», – розповідає Максим Курчик.

Також рятувальники розкидають безпілотники та дрон-сітки над дорогами міста.

– У планах продовжити на 350 км: Бериславське шосе, трасу на Миколаїв, Антонівку та через села, центральні вулиці Херсона та об’єкти життєзабезпечення. «Критичка» вже готова, 80 відсотків зроблено. У місті пройшли понад 10 км вулиць. Ну а трасу на Миколаїв частково зробили односмуговою. Можна їздити, навіть на великій швидкості», – каже Курчик.

Питаю, як по трасі їздять маршрутки.

— Їдуть. Їздять усі, і маршрутки, і машини. Через те, що літають дрони, маршрутки не їздять, як раніше, зауважує він.

Сітки починають провисати від опалого листя. Чистили спеціальними щітками. Якщо дрон або вибухівка заплутуються в сітці, на місце викликають саперів.

— Ми довго вибирали сітки — товщину, розкриття. Потім їх відвезли на полігон. Витримує все, крім мистецтва. Був навіть скандал – дали нам сітки, а ми їх не взяли, бо вони горіли від дронів. Волонтери скаржилися, що сітки безкоштовно не беруть, каже Курчик.

Голова ХОКАРСу одним із найскладніших завдань у своїй роботі вважає евакуацію після вибуху росіянами Каховської ГЕС.

– Цілодобова евакуація людей; Також довелося розвантажувати 10 машин гуманітарної допомоги на добу. Протягом тижня з острова депортували понад 150 осіб. Евакуацію неодноразово обстрілювали. Зараз, до речі, з острова вивозять чоловіка, якого евакуювали під час повені. Вони впізнали один одного, але йому не пощастило, додає Максим Курчик.

Він додає, що нещодавно рятувальникам вручили «церковну нагороду». Зараз жартують, що у них дев’ять життів.

— Я вже два витратив. Довелося евакуювати документи з архіву. Навігатор вказав повернути праворуч, хоча мав йти в інший бік. Проїхали по навігатору і тільки розвернулися – артилерія почала бити зліва. Якби навігатор не поклав трубку, нас би тут не було. І знову хот-дог врятував мені життя. Я купив його на заправці і хотів продовжувати їздити. Я зустрів друга, і він сказав, залишайся тут, їж спокійно. Я так і зробив, і дорогу, якою я мав їхати, почали обстрілювати. Там загинуло 11 осіб», – каже Курчик.

Його колега, командир рятувального взводу Валерійсміється, що в нього залишилося всього п’ять життів.

– КАБ приїхав на Університетську, ми поїхали. Вони вилізли на дах будинку. І знову почався обстріл, нам дивом вдалося спуститися до входу, за кілька метрів від нас впав снаряд. удачі Були випадки… Але це дрібниці, — усміхається Валерій, ніби мова йде не про життя, а про щось несуттєве.

Тим часом роботи з демонтажу плити закінчені, і нам час вирушати. Рятувальники проводять нам коротку «екскурсію» містом. Незважаючи на обстріли, Херсон живий. Вулицями ходять тролейбуси, таксі і навіть навчальні машини автошколи. Працюють магазини, аптеки та кафе, а на зупинці бабуся продає квіти. Рік тому ми були в Херсоні, з того часу руйнування зросли в рази, майже всі вікна фасадних будинків зараз забиті. Але в місті сміття прибирають і навіть бордюри білять; тут створюється відчуття складного життя.

На прощання робимо рятувальникам комплімент за роботу, який пролунав у поїзді дорогою до міста.

— У кожного свій фронт. Ми міцно тримаємо фронт. Люди вдячні», – каже Максим Курчик.

***

За словами начальника відділу внутрішньої та інформаційної політики Херсонської ОВА Олександра ТолоконниковаЧимало комунальників постраждали від російських обстрілів.

– Багато прибиральників загинуло, багато було поранено в ХОКАРСІ, загинули електрики, газовики, сантехніки. За рік обстріл змінився. Половина, а іноді й більше, — дрони. По Херсону майже не обстрілюють мінометів. Мінометні команди з поплавців замінили на безпілотники. За минулий тиждень в області зафіксовано понад 2,5 тисячі атак безпілотників, найбільше – у Херсоні. Також вели вогонь з артилерії та РСЗВ», – сказав Толоконников.

Більшість постраждалих отримали травми під час виконання робіт у червоних зонах.

– Під удар громадський транспорт, закриваються маршрути на Острів, Перекопськ, Дар’ївку, Білозерку та інші. Проблема в тому, що, зокрема, на острові залишилося близько 200 людей. Ми закликаємо їх евакуюватися, але безуспішно. А скільки разів траплялося, що росіяни нападали на волонтерів, які привозять їм їжу, а також на екстрених служб! Були випадки, коли гинули лікарі, які приїжджали на виклик до Перекопська. Але люди залишаються там і вважають, що їм все треба принести і їм все надати. Немає світла, води, мобільного зв’язку майже немає. Перед війною на острові залишилося 10 відсотків усього населення. А зараз з цих 10 відсотків залишилося 10, і це велика проблема, – каже Олександр Толоконников.

Анна БодроваОдеса
Фото Ніна Ляшонок / Укрінформ

Ви можете купити більше наших фотографій тут