Анатолій Головченко та його дружина Тетяна Гекова опікуються центром іпотерапії та оздоровчої верхової їзди Ecolife, що розташований біля села Лабурівка Полтавської області. Тут працюють і з дітьми зі складними захворюваннями та інвалідністю, і з ветеранами, і з усіма іншими.

Поки Тетяна проводила заняття з іпотерапії для дітей, Анатолій розповів про роботу центру та про те, як допомагають тварини.

КОНІ – НЕ ЗАЛИШАЙТЕЇСТИ ПРИСТРАСТЬ ТА ПОЧАТОК ІСТОРІЇ ЛЮБОВІ

Щодо створення центру, Анатолій каже, що коні – це захоплення всього життя Тетяни.

– Це її любов з дитинства. А в 12 років просто поїхала на коні пасти корів. Поки всі ганялися за чергою пішки, вона вирішила зробити саме це. Пізніше я домовився з одним чоловіком, у якого було троє коней, що він дозволить мені їх взяти і вивезти. Але він про них особливо не дбав – все чистив і чистив, бо коней йому було шкода. А потім все перевернулося, як з’явилися і їхні коні. А пізніше вона дізналася, що у селянина є табун коней, і вони об’єдналися. Тут коні утримуються в хороших умовах і за ними легко доглядати.

Анатолій на власному досвіді знає цінність спілкування з природою та кіньми – як ветеран. Просування росіян було зупинено на початку війни.

– У березні 2014 року став добровольцем. Був у добровольчому батальйоні «Айдар», потрапив у полон, залишився живий, потрапив на обмін. Потім він опинився в лікарні. Але він ще півтора року воював і був у розвідці. У 2017 році він повернувся додому. А коли почалася повномасштабна війна, 25 лютого я вже був у Сіверсько-Донецьку з побратимами», – розповідає чоловік.

Військові брали участь у бойових завданнях у низці гарячих районів, зокрема в Донецькій області та Запоріжжі. Але у 2024 році йому довелося залишити службу за станом здоров’я.

І саме тут, у центрі «Еколайф», він познайомився з Тетяною: у 2018 році він приїхав до центру як ветеран АТО, теж на реабілітацію. Спочатку вони подружилися, потім стали парою, а в 2019 році стали подружжям.

ВИБЕРІТЬ ТВАРИНУ З М’ЯКИМ ХАРАКТЕРОМ

Анатолій зазначає, що основна робота – це іпотерапія, хоча можна давати уроки верхової їзди.

— Кінно-спортивний клуб — це більше вид спорту, і ми не маємо до нього ніякого відношення. Спортивні коні проходять спеціальну підготовку, характер у них різний, як і методи тренування. Також коня підбираємо і тренуємо», – зазначає він.

Кінь вибирають так, щоб він мав лагідний характер, не кусався, не бився і не боявся. Дуже часто «наїзниками» стають діти, особливо з проблемами здоров’я та інвалідністю. Вихованці Полтавського реабілітаційного центру щорічно відвідують заняття з іпотерапії. Цьогоріч – понад 120 дітей.

– Багато дітей фізично не можуть втриматися на коні, є й діти на візках, або діти, яким важко пересуватися. Ми фактично одягли їх на тварину. Одна людина веде коня, а з боків ходять два інструктора, підтримуючи дитину. Діти бувають різні, наприклад, вони можуть щось голосно кричати. Коні в таких умовах повинні бути абсолютно спокійні; тварини не придатні для занять спортом, каже чоловік.

Зараз у Ecolife шість коней. Деякі з них до кінця життя збереглися на м’ясокомбінатах – Тетяна вчасно дізналася про тварин і викупила їх. Їх утримують у спільному табуні з місцевим фермером, тому коні знаходяться не в стайні, а на вільному вигулі. Заняття проводяться не тільки в іншому місці, а й у польових умовах. Інструктори беруть з собою спорядження – м’ячі, іграшки і т. д. Діти в цьому випадку знаходяться не в сідлі, а в спеціальному спорядженні – пов’язці. Таким чином дитина сидить на коні, відчуває всі його рухи і підлаштовується під них – це дозволяє розвивати різні групи м’язів і рівновагу. Залежно від діагнозу та після попереднього обговорення потреб дитини з батьками підбираються види занять і вправ.

– Є діти, які в силу своїх особливостей не розмовляють, дуже замкнуті – у них один вид діяльності. А хтось навпаки: дуже рухливий, непосидючий, занадто активний, тоді ми вибираємо щось інше. Ці коні також будуть різними, тому що у кожного свій алюр, різні рухи. Наприклад, наша Злата дуже м’яка в рухах. Ви їдете на ньому, як плаваєте. А є рисаки, вони жвавіші, там ще треба трошки потриматись і реагувати. Як усі люди різні, так і всі коні», – розповідає Анатолій.

Додає, що після одного-двох сеансів ефект від іпотерапії навряд чи буде помітний. Але при регулярних заняттях позитивний ефект стає очевидним:

“У нас дівчинка на візку, вона майже не могла сама ходити, не могла триматися. А цього року ми бачимо, що вона трохи краще сиділа на коні. А минулого року, я пам’ятаю, ми з липня проводили іпотерапію, і все одно було важко. Ми її просто посадили на коня і тримали. Вона спочатку просто лежала на коні. А десь на п’ятому уроці вона вже сіла”.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ВЕТЕРАНІВ – У СПІЛКУВАННІ З КОНЕМ

Анатолій, як і Тетяна, має педагогічну освіту. Але зараз вона отримує третю вищу освіту кризового психолога. Реабілітаційна робота має також психологічний характер, особливо під час повномасштабної війни. Крім того, іпотерапія тут також для ветеранів, хоча вона відрізняється від дитячої і більше схожа на класичну верхову їзду. Анатолій розповідає, що саме з цієї причини нещодавно придбали шостого коня в Дібрівському кінному заводі.

– Це кобила, їй 10 років, перші чотири роки свого життя вона брала участь у перегонах. Вона була рисаком. У неї були хороші результати, але через шість років вона просто опинилася в стаді. Не бігав чи нічого. А зараз ще більше купили для ветеранів, для прокату. Вона слухняна, але ми все ще навчаємо її іпотерапії», – ділиться він.

Ветеранські коні все ще осідлані – це передбачає вагу дорослої людини. Але це також зручніше для людей, оскільки вони залишаються в сідлі. Крім верхової їзди відіграє роль і спілкування з твариною, яке має психологічне та емоційне значення. Ви можете погладити коня, почухати його спеціальними щітками, погодувати ласощами, просто перебуваючи поруч.

Ветерани не такі часті гості, як діти, зауважує Анатолій. Адже у кожного своє життя, робота, і перебування з кіньми для дорослих більше схоже на відпочинок – як фізичний, так і моральний, але не у всіх є можливість приділяти такому відпочинку достатньо часу.

На завершення Анатолій ділиться планами щодо розширення. Зараз на території вже облаштували зони відпочинку, будують леваду – огороджену частину. Тетяна також отримала грант і незабаром планує встановити вагончик, щоб можна було ночувати та спілкуватися з природою та кіньми. Проте основною роботою залишається іпотерапія – коні продовжують допомагати і дітям, і дорослим.

Мирослава ЛипаКропивницький

Фото автора