Кар’єри розташовані на глибині 15-25 метрів під кварталами міста Одеси в межах вулиць Розумовської, Комітецької, Степової, Мельницької та Балківської. Їх тут більше трьох десятків, загальна протяжність близько 80 км. З’єднані між собою в різний час, вони утворюють підземний лабіринт, в якому ховаються карстові печери. З 2013 року тут працює музей «Таємниці підземної Одеси», де зібрані артефакти про історію міста та самих катакомб. А з 2015 року священик ПЦУ Дмитро Краснобаєв відправляє тут кілька разів на місяць для всіх бажаючих.

До одного з них приєдналися кореспонденти Укрінформу.

ТИШИНА І СВІЧНИКИ З ІНШИХ ГРАНУЛ

На вході в катакомби нам видають ліхтарики. Подекуди в підземних тунелях немає освітлення, тому ми уважно дивимося під ноги і опускаємо голови, щоб не вдаритися об низькі стелі. Попереду – настоятель Свято-Покровського храму отець Дмитро. Носить священне писання і свічки.

– У 2015 році я вперше приїхав у катакомби на екскурсію. В одному з лабіринтів він побачив намальоване зображення на стіні. Виявилося, що в радянські часи, коли церква зазнавала утисків, тут молилися. Він запропонував дирекції музею відродити церкву та проводити богослужіння. Вони погодилися», – каже Краснобаєв.

Щоб пройти через напівзаповнені тунелі, у деяких місцях доводиться згинатися навпіл. Привертають увагу підземні озера. Навколо така тиша, що чути, як зі стелі падає крапля в блакитну кришталево чисту воду.

Через 10 хвилин ми підходимо до церкви, яка знаходиться у просторій «кімнаті», висіченій у камені.

На стінах – ікони та малюнки, які співробітники музею передали з різних точок катакомб. Ікони виготовлені із пластику, оскільки під землею висока вологість і дерево швидко вбирає воду. Тут лише дерев’яний престол, але він оброблений спеціальними складами та натертий воском. Проте пліснява почала рости – отець Дмитро збирається сушити та полірувати престол.

Через вологе повітря під землею важко запалити навіть свічки – священик використовує для цього горілку. Інтер’єр має військову тематику – свічники зроблені з гільз.

БОЛЬШІСТЬ ПАРАФІЯН В РЯДАХ ЗСУ

За роки підпільного служіння навколо отця Дмитра утворилася ціла так звана «катакомбна парафія», але зараз більшість відвідувачів підпільних богослужінь у ЗДУ.

— Вони всі наші друзі. У нас є одна людина, він науковець. Кинув усе і пішов захищати країну. Це від щирого серця. Він не був схоплений і не змушений. У всіх вони є. Наш храм (Святої Покрови – єдиний храм ПЦУ в Пересипську) перестав будуватися, тому що віряни пішли на фронт. Війна стосується кожного, каже отець Дмитро.

Священик словом і ділом намагається допомогти своїм парафіянам – нині бійцям різних частин. Він молиться за них, збирає гроші на необхідні речі, купує ліки та запчастини до безпілотників, а також разом з іншими вірянами плете маскувальні сітки та виготовляє траншейні свічки.

– Добре – берегти рідних і свою землю. Ніхто не має більшої любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх. Людина, яка бере до рук зброю і йде воювати, розуміє, що може загинути. І вона готова до цього, каже він.

Він зауважує, що останнім часом богослужіння мало відвідувані.

– Люди знають про цей храм. Про все розповідаю своїм парафіянам і анонсую наступне богослужіння у фейсбуці. Звичайно, мені прикро, що люди хочуть у пекло, а не хочуть до Бога, але я буду продовжувати своє служіння, треба щось робити», – каже отець Дмитро.

ТУТ ЗАРОЖДУЮТЬСЯ ПОЧУТТЯ

За словами отця Дмитра, відчуття від служіння під землею різні. Зазначає, що під час чергування нагорі будь-якої миті міг бути наліт, і хоча на 4-му році війни до цього всі звикли, потенційна небезпека відволікала.

— Нагорі гомін. Хтось дзвонить, пише, хтось приходить, хтось йде – люди відволікаються. Тут цього немає. Тут тихо. Під час літургії я роблю великі паузи – вони дуже сильні і надихають людей. Ви практично далі від небес, але ближче до Бога. Звідси ми завжди піднімаємося з якимось духовним плодом», – каже священик.

Анна БодроваОдеса

Фото та відео: Ніна Ляшонок / Укрінформ

Ви можете купити більше наших фотографій тут