Один із провідних українських кінних заводів, що входить до складу ДП «Кінний спорт України», розташований у селі Трудове, що В Запорізька обл. Щороку фронт Внаближається до нього. Тут постійно чути звуки вибухів, до яких, здається, звикли не лише люди, а й коні.
У грудні 2022 року кореспонденти Укрінформу приїжджали сюди, щоб показати наслідки удару російських ракет С-300. На щастя, тварини тоді не постраждали; конюшні та інші будівлі, що знаходилися на території заводу, були зруйновані. Тепер ми повернулисяя тут знову йдеться про порятунок коней.
ЕВАКУАЦІЯ З-ПІД НОСА ВОРОГ
Трудового нас зустрічає директор філії No86 ДП «Кінний спорт України». Михайло Сич. З ним познайомилися ще у 2022 році, коли він був у чинному статусі.
– Я працюю тут керівником уже чотири роки. Я був головним інженером, почалася війна – і мені запропонували очолити підприємство. Я сам виріс у Вишневому, добре знаю там галузь, знаю цю справу взагалі. Зараз важко керувати. Люди в паніці, з ними треба говорити, стримувати, бо без людей тут не обійдеться», – каже Михайло.
По дорозі до стаєнь розповідаємо про ранкову масову атаку, під час якої ворог завдавав ударів у кількох напрямках. У Запоріжжі також сталися вибухи. Михайло додає, що тут постійно чути звуки війни. Якщо раніше коні їх боялися, то тепер до деяких звикли.
У вересні цього року з Вишневого в Трудову евакуювали 135 коней. Ворог почав обстріл села, постраждав Дніпропетровський кінний завод №65 філії ДП «Українознавство». Вишня зараз зайнята.
«Ми були найближчим відділенням, тож прийняли коней». Евакуація пройшла швидко. Русня підійшла дуже близько, ми навіть не думали, що вони туди підуть. Ми забрали коней і зараз розвозимо в інші відділення. Коли була евакуація, росіяни були лише за 5 км, каже Сич.
Головний тваринник племзаводу Олена Хніда розповідає, що з Дніпропетровської області вивозили коней української верхової та чистокровної верхової порід. За її словами, всі вони були знервовані та розгублені.
– Через кілька днів їхній психічний стан нормалізувався. Однак коли ми кричимо, вони збуджуються. Коли вони чують різкі звуки, вони риються в своїх щоденниках. Люди розуміють, що відбувається, але не розуміють і бояться. Для них перша реакція на гучні звуки – втекти! І тікати нікуди», – каже жінка.
На кінному заводі працює з 1998 року. Усе, що зараз відбувається з підприємством і тваринами, для неї – як особиста трагедія. Якщо раніше вона охоче розповідала про своїх улюблених коней, то зараз обмежилася фразою: «Люблю їх усіх, нікого не виділиш».
КІНОВОЗ – ЄДИНИЙ В УКРАЇНІ ТАКИЙ ВІД
У день нашого візиту з конезаводу евакуювали дев’ятьох коней із числа привезених у вересні з Вишневого.
— Важко забрати. Я вірю і сподіваюся, що вони будуть збережені, як нам і обіцяли. Сподіваюся, вони повернуться додому», – каже Олена.
Тварин перевозили у спеціальному фургоні – коневозі. Це з 1986 року, зроблено в Німеччині. Наразі такий кінний транспорт єдиний в Україні.
Всередині фургона є годівниці, в які насипається сіно. Цього буде достатньо для подорожі. У кожного коня своє місце; між тваринами є спеціальні перегородки. У вагоні також є кімната для конюха, але через війну мати окремого чоловіка, який буде доглядати за тваринами – це розкіш. Водії доглядають за кіньми на дорозі. Їх двоє, які працюють по черзі.
Олександр Йому 54 роки, все життя пропрацював водієм, три роки працює на конезаводі.
– Якби не війна, ця робота була б веселою, але трохи крута. Конями легко керувати, мені це подобається. Чистокровних привезли до Одеси на змагання. З нами їздив наречений. Для нього є спеціальне місце, а людей зараз мало, тому ми з напарником час від часу зупиняємось і дивимося на них», — додає він.
Олександр живе в Новомиколаївці, за 8 км від Трудового, але раніше кіньми не цікавився. Тепер каже, що коли йде на роботу, то купує їм яблука чи морквину і годує. Визнається, що транспортування коней на змагання чи тренування – це одна історія, а евакуація – зовсім інша. Важко на серці.
Коней по одному підводять до воза. Все відбувається повільно і без підвищення голосу. Вони розмовляють з кожною твариною, ніби виправдовуючись, що їх вимушено перевезли в інший заклад.
ВАЖКО БАЧИТИ ПОРОЖНІ СТАЙНІ
Дорога до Миколаєва займає близько 10 годин. Весь цей час водії та директор заводу знаходяться на постійному зв’язку.
– Зараз ми їх евакуюємо, щоб захистити. Не дай Бог, ситуація на фронті погіршиться. Коней можна швидко повернути, ми готові в будь-який момент, головне, щоб вони не постраждали. Зараз у нас тут 137 коней: це і навчальне відділення, і робоче, і племінне поголів’я. Ми підготували все необхідне для утримання коней: овес, сіно, солому… Розумієте, ми не плануємо евакуюватися і сподіваємося, що не доведеться. Але повторюю: на початку війни ми навіть подумати не могли, що таке трапиться з Вишневим», – каже Михайло Сич.
За його словами, коней із прифронтових регіонів вже прийняли Полтавська філія, Олександрійський, Миколаївський, Одеський іподром.
Коли кінний транспорт поїхав, працівники заводу пішли наводити порядок у стайні. Кажуть, важко бачити їх порожніми.
Пані Олену ми зустріли на подвір’ї, біля левад. Жінка знімала лошат і не могла стримати сліз – так боляче їй було прощатися з відправленими до Миколаєва кіньми. Вона знає, що безпечних місць зараз немає, але вірить, що куди б не повезли їхніх підопічних, їм буде комфортніше.
Кінезавод у Запорізькій області був побудований у 1945 році. Протягом восьми десятиліть тут розводили елітних коней орловської та української рисистих груп. Компанія завжди конкурувала та продавала коней за кордон. З початком повномасштабної війни продати стало неможливо. Щодо змагань, то цього року запорізькі рисаки показали хороші результати та привезли чимало нагород у рідне Трудове.
Ольга ЗвонарьоваЗапоріжжя
Авторське відео, фото Дмитро Смолеєнко
